Як дружина стала очима та руками для незрячого чоловіка
Охайний просторий будинок у селі Чорниводи Городоцької громади. Він розміщений на пагорбі, з якого видніється чудовий краєвид. У вітальні на дивані сидить 77-річний Микола Чубко. Він одягнений у темно-синю кофту та спортивні штани. Чоловік уважно прислухається до кожного звуку, намагаючись зрозуміти, що відбувається навколо. Адже побачити на власні очі уже не може. Поряд із ним — дружина Раїса, з якою вони разом уже 52 роки.
Історія подружжя
Познайомилися Микола та Раїса в місцевому клубі. Молодий хлопець провів майбутню дружину додому й одразу зрозумів — це доля. Вона дочекалася його з армії, і невдовзі пара одружилася.
У родині народилося двоє дітей — Оксана та Роман.
Життя було непростим: підйом о п’ятій ранку, догляд за господарством і важка робота до пізнього вечора. Пані Раїса працювала у сільгосптехніці, а пан Микола — у колгоспі.
— Робота була важка, але я був молодим, здоровим і амбітним. Прийшов різноробочим, а згодом став керівником одного з відділів. Однак зараз отримую мізерну пенсію, — зітхає чоловік.
Молодий Микола Чубко розповідає свою історію для газети "Прапор Ілліча"Фото: Городок.City
Його дружина додає, що попри втому та щоденну працю, вони були щасливими — мали друзів, збиралися родиною на свята й раділи успіхам дітей. Та 18 жовтня 2010 року стало для них днем, який змінив усе. Тоді раптово помер їхній син Роман.
— Він був дуже працьовитим. Як і батько, працював у колгоспі. Згодом став підприємцем та відкрив власний магазин у Городку. Увечері 9 жовтня ми разом були на току — він носив важкі мішки й сильно втомився. Вранці я з Колею поїхала у справах, а коли повернулися — застали Рому мертвим. Судмедексперти сказали, що стався інфаркт, хоча він ніколи не скаржився на здоров’я. Тоді наше життя зупинилося. Не було дня, щоб ми не згадували його і не плакали, — каже Раїса крізь сльози.
Випробування долі
Після цієї трагедії пані Раїса захворіла на цукровий діабет, а її чоловік почав втрачати зір. Загострилася й подагра, що турбує його вже багато років. Сьогодні Микола майже не виходить з дому. Лише влітку, коли тепло, він може вийти надвір у кімнатних капцях — інше взуття через пухлини на ногах узути не може. Руки чоловіка теж малофункціональні. Через пухлини він не може самостійно вдягтися чи поїсти. Тому поряд завжди дружина, яка стала його очима і руками.
— Для мене тепер немає різниці між днем і ніччю. Це біда. Краще б рук чи ніг не було, але бачити сім’ю, дітей, онуків... А це зовсім нічого не бачиш. І дуже важко на душі... — зізнається чоловік.
Зір пан Микола намагався врятувати. Коли проблеми лише розпочалися, він обстежився. Медики сказали, що в нього катаракта і глаукома. Його прооперували, але ситуація не покращилася. З кожним днем ставало все гірше. Спершу втрачалися кольори, потім він бачив лише силуети людей, а одного ранку прокинувся і перед очима суцільна темрява.
— Звикав до неї довго. Але вже нічого не вдієш..., — каже 77-річний пан Микола.
Радістю для нього залишається родина: турботлива дружина, донька, двоє онуків та п’ятеро правнуків. Попри пережите, він не нарікає на життя. Каже, був час, коли він був щасливим. А сьогодні прагне, щоб у всіх його рідних склалася гарно доля і щоб в країні був мир.
Турбота про незрячих у громаді
Загалом у Городоцькій громаді проживає 47 людей, які мають проблеми із зором, багато з них зовсім нічого не бачать, як пан Микола. За словами голови ветеранської організації Оксани Харкавлюк, цього року Городоцька міська рада вперше виділила кошти для підтримки таких людей. 25 тисяч гривень спрямовано незрячим городоччанам на операції та продуктові набори, які завезли 15 жовтня, у Міжнародний день білої тростини.
