Рятуючи інших, загинув сам
11 лютого у Городку вшанували пам’ять загиблого Героя Ярослава Скочеляса. Він був стрільцем-санітаром і евакуйовував із поля бою поранених та загиблих побратимів, але себе врятувати не зміг. 11 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку, артилерійський снаряд забрав життя захисника.
Третя річниця
Минуло три роки, як серце воїна зупинилося. У цей день на спомин, що відбувся на площі Героїв Майдану, зібралася вся родина Ярослава: дружина, сини, батьки, бабуся та двоюрідні сестри. Підтримати близьких прийшли небайдужі городоччани та бойові побратими.
— Я був із Ярославом з перших днів служби. Він міг би звільнитися, бо мав проблеми із зором ще до війни. А після поранення стан його здоров’я ще погіршився, — розповідає побратим воїна Тимофій Мединський. — Але він залишився на фронті, бо хотів служити далі. Ярослав був надзвичайно мужньою людиною.
На площі лунала розповідь про життя Героя. Рідні з квітами у руках ловили кожне слово про дорогу їм людину. Батько загиблого привіз великий прапор із фотографією сина. Стяг тримали вдвох: з одного краю — батько Віктор Скочеляс, з іншого — побратим Тимофій Мединський.
Віктор Скочеляс та Тимофій Мединський тримають стяг із фотографією загиблого Героя.Фото: Городок.City
Коли звучали спогади про дитинство воїна, його бабуся Антоніна Скочеляс, не стримала сліз.
— Він був надзвичайно доброю дитиною, завжди підтримував інших. Ніколи не проходив повз, щоб не привітатися, не зайти до мене… Тяжко… Уже три роки мама з батьком ходять на кладовище майже щодня. Я теж буваю, коли відчуваю потребу: сяду там, поплачу. Так і живемо… — ділиться жінка. — А такі заходи дуже потрібні. Ми відчуваємо підтримку, бачимо, що люди пам’ятають нашого Ярослава.
Дружина Юлія разом із синами покладають квіти до Стели пам’яті «Це моє небо. Це моя земля».Фото: Городок.City
Жива пам’ять
Ярослав народився у селі Клинове сусідньої Сатанівської громади. Там минули його дитинство та шкільні роки. Три роки тому, у день прощання з Героєм, однокласники та вчителі описували його як надзвичайно чуйного юнака, який завжди захищав слабших.
— Ярослав був дуже відважним. Пам’ятаю, як старшокласники збили мене у шкільному коридорі. Ярослав тоді пішов в учительську, домовився з другом і пішов мене захищати. Він був ще зовсім малим, але вже тоді проявляв характер захисника, — згадувала однокласниця Інна Синельникова.
— Він усіх дітей захищав змалечку, особливо дівчаток. Жодної нервової клітинки мені не «з’їв», — додала вчителька Юлія Попіль. — Ми пам’ятатимемо його завжди молодим, гарним і мужнім. Дякуємо батькам, які виховали такого сина.
21 лютого 2023 року з Героєм прощалися у Городку — місті, де Ярослав будував доросле життя, створив сім’ю та виховував двох синів. До будинку, де він мешкав, тоді прийшли сотні людей.
— У це досі неможливо повірити, — шепотіла сусідка Ірина Оліяр. — Він був чудовою людиною і прекрасним сусідом. Ми його ніколи не забудемо.
Остання путь Героя пролягла з Городка до Клинового. Там, у рідному селі, де живуть його батьки — Тетяна та Віктор Скочеляси, захисник знайшов вічний спокій.
У третю річницю загибелі воїна, після завершення заходу памʼяті у Городку, батьки Ярослава знову вирушили до Клинового. На місцевому кладовищі біля могили захисника на них уже чекали рідні інших загиблих Героїв із Сатанівської громади. Ця зустріч сімей у спільній молитві стала символом того, що біль втрати не минає, але пам’ять про захисників продовжує жити й об’єднувати Сатанівщину та Городоччину.
11 лютого 2026 р. у селі КлиновеФото: Марина Возовик
