Повернення додому
15 квітня Городоччина попрощалася із земляком — Олександром Пшонком. Воїна поховали на малій батьківщині, у Городку, як він і заповів рідним.
Олександр народився у 1981 році. Навчався у Городоцькому ліцеї №4, проте більшу частину дорослого життя провів далеко від дому. Попри це, у рідному місті його пам’ятають і досі.
Пам'ять крізь роки
— Ми з Сашком сиділи за однією партою, — пригадує однокласниця Інна Федорович. — Він був надійним: допомагав мені носити важкий портфель... Після дев’ятого класу наші шляхи розійшлися, ми жодного разу не бачилися. Чула тільки, що життя у нього було непростим.
Інна додає, що по фотографії в повідомленні про загибель захисника не одразу впізнала шкільного товариша, тому й не встигла зібрати однокласників, аби разом попрощатися з другом дитинства.
Вірний родині та побратимам
Більше про життя Олександра розповіла його двоюрідна сестра Ірина Андрущишина. Вона поділилася спогадами про те, як вони зростали.
Ірина АндрущишинаФото: Городок.City
— Пам’ятаю його білобрисим хлопчиком. Виховували Сашка мама й бабуся. Він завжди допомагав по господарству, дуже любив свою сестру і захищав її у школі. Зараз вона за кордоном і, на жаль, не змогла приїхати на похорон, — говорить Ірина.
Після служби в армії Олександр певний час жив у Городку, а потім поїхав працювати на Сумщину. Там у 2022 році він одружився. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік пішов захищати країну. Він служив водієм у батальйоні матеріального забезпечення однієї з військових частин ЗСУ — підвозив боєприпаси на фронт.
Два роки тому він дістав важке поранення і за станом здоров’я міг більше не служити, проте вирішив повернутися до побратимів.
Останній путь Героя
Його хрещена мати та тітка Олена Кулібаба каже, що Олександр до останнього дбав про родину.
Олена КулібабаФото: Городок.City
— Останній раз ми говорили 14 лютого по відеозв’язку. Він казав: «Мамка, я приїду, коли все закінчиться. А зараз я тут». Показував бліндаж, де стоїть вода... Навіть пропонував надіслати гроші на пам’ятник дідусеві з бабусею. Я відмовляла, а він наполягав: «Я зроблю те, що потрібно. Тільки пізніше». Наприкінці місяця їх мали замінити, він чекав на ротацію. Але не встиг, — не стримуючи сліз розповідає Олена Кулібаба.
Рідна мати Олександра померла кілька років тому, а батьківська хата згоріла. Тому прощання із захисником відбулося у храмі Святого Станіслава. Від костелу траурний кортеж проїхав вулицями Шевченка та Олександра Мельника.
Городоччани вздовж дороги утворили живий коридор, віддаючи шану земляку. Поховали Олександра Пшонка на Алеї Слави під звуки військового салюту.
