Літо городоччан минулого століття та сьогодення
Старше покоління звикло нарікати на молодь: мовляв, от у нас було справжнє дитинство, а що сучасні діти — все у своїх гаджетах сидять. Усе нібито й так, але є одне але — не всі у гаджетах. І не завжди дитинство у старшого покоління було безпечним. Яким же воно було — дитинство городоччан у 50-х, 70-х, 90-х роках? Пригадують читачі сайту Городок.City.
Микола Ямборко, городоччанин, 1960 року народження
Трохи бешкетували. Билися із хлопцями, потім мирилися. Після того, як вдома все по господарству зробили, можна було на ставок бігти. Ціле літо там купалися, ловили рибу, а ще пекли картоплю, варили уху. У ліс по гриби та на суницю завжди ходили.
А іграшок тоді й не було. То ми робили рогатки і стріляли по мішенях, або ж по птиці. Автомати вирізали з дерева або луки робили. А ще кіно було дуже популярне. На дитячі сеанси бігали…
Віктор Костур, городоччанин, 1979 року народження
Тільки літо — відразу з хлопцями на футбол. І дуже любили гратися у «сотні»: якщо влучив раз у штангу — маєш 50 балів, у верхню штангу — 100 балів. А якщо пощастить влучити у хрестовину — маєш 150 балів. Якось я двічі зміг вдарити м’ячем у хрестовину. Радів неймовірно!
А ще пам’ятаю, серіали почали показували. То коли було кіно «Багаті теж плачуть» чи «Рабиня Ізаура», нікого ніде на вулиці не зустрінеш. Усі дивилися телевізор.
І на риболовлю влітку дуже часто їздили на ставок у Кремінну. Без коропа додому із батьком ніколи не поверталися. А якось короп навіть вкрав у мене вудочку! А карасів часом витягували по три-чотири за раз. Ото вже радість була! У ті часи як зранку вийдемо з хати, то аж до вечора додому нас не заженеш...
Михайло Габінет, городоччанин, 1994 року народження
У дитинстві ми часто пасли корів. Ціла вулиця — у кожній хаті корова. Тож тільки літо — нас відразу відправляють їх пасти. Тоді ми всі збираємося — і гайда. Звісно, яке там ми тоді пасли… Дуріли, бігали, скакали. А ввечері — футбол. Це — на першому місці. Дощ, вітер, негода — не цікавить. Ми — на футбол.
Хоча в нас не було мобільних телефонів, але ми всі знали, що о пів на шосту вечора ми збираємося на турніках. А ще грали в улюблену гру «Козаки-розбійники»: ділилися на дві команди – «Козаки» і «Розбійники». «Розбійники» протягом певного часу мали сховатися по всьому селі, а «Козаки» потім їх шукають. І зараз би в цю гру із задоволенням пограв… Цікаве було дитинство.
Олександр Каплун, городоччанин, 2002 року народження
У моєї прабабусі був великий садок. Ми там з хлопцями викопали землянку-окоп, прикрили його шифером, зверху землі накидали, яка згодом травою поросла. Зробили віконечко і у «війнушки» грали. Стріляємо «Пах-пах!» і кричимо «Ти вже вбитий!». А на тому боці у відповідь: «Я тільки поранений, бо за дерево сховався». А на вулицях у піжмурки грали, в кущах ховалися вздовж дороги. А ще любили бешкетувати: вилазили на ясен і чекали, поки під деревом корова йтиме. А тоді стрибали на неї…
А ще пам’ятаю, коли було мені 12 років, курити починали. То так одного разу курили недопалки, що тюки спалили і ледь ферма не згоріла. І, взагалі, у тюках дуже любили гратися. Тунелі там собі робили…
Віталіна Назарова, городоччанка, 2012 року народження
Влітку я катаюся на роликах або на велосипеді. Але не цілий день. Деколи дивлюся телевізор. А якщо катаюся, то найбільше люблю їздити з подругами у центр. І чесно скажу: влітку я в телефоні не сиджу. Бо в мене ще свого телефону немає, а мама, коли їде на роботу до Польщі, свій телефон забирає з собою. Ляльками я не граюся, бо вже доросла. А якщо дощ надворі, то люблю складати «Лего». У мене є котик і хамелеон із «Лег», то я для них складаю будиночок.
А щоб я хотіла сьогодні? Сучасну класну зону відпочинку. Щоб були атракціони, гойдалки, качелі. Бо так ми лише на якесь свято можемо радіти на атракціонах.
