|
|
Вкрадене дитинство |
Замість сцени та оплесків — холодний підвал. Замість сценічних костюмів — одяг з соціального магазину. Замість ритмічної музики — звуки сирен. Замість щасливого дитинства — життя в окупації, а потім — втеча з рідного міста через ворожі блокпости.
Далі ще одна історія війни. Історія дівчинки з Херсону, яка після двох місяців життя в окупації змогла поїхати з матір’ю на батьківщину батька — у місто Городок, що на Хмельниччині.
Історія Діани із Херсону
До 24 лютого 10-річна Діана Снігурська із Херсону старанно навчалася і танцювала. Танцювальна зала була для неї місцем відродження. У ній сором’язлива на вигляд дівчинка немовби перероджувалася і за її спиною виростали крила. Також вона подорожувала Україною, брала участь у різних змаганнях та неодноразово виборювала призові місця.
Діана з батьком у мирному Херсоні. Фото: Сімейний архів сім'ї Снігурських.
Війна
24 лютого вона прокинулася від гуркоту. За вікном пролунали перші вибухи, від яких у квартирі аж двері почали «ходити ходуном».
Перше відчуття — шок. Дівчинка не розуміла, що відбувається. Всі телевізійні канали говорили про те, що в Україні розпочалася війна. «Як таке може бути? Що буде далі?» — запитувала вона себе подумки і спостерігала за реакцією батьків. Вони ж поспіхом збирали речі, метушилися і ледь стримували свої емоції, але дуже намагалися не показувати доньці свого хвилювання.
— Потім були довгі ночі у холодному підвалі. Звуки вибухів лунали так часто, що ми практично звідти не виходили. До нас ще приїхали знайомі, тож нас там було восьмеро, не рахуючи собак і котів, — розповідає Діана.
Два місяці в окупації
На початку березня росіяни окупували практично всю територію Херсонської області, зокрема й місто Херсон. З кожним днем місцевим мешканцям ставало все страшніше. Були зрадники й серед своїх, тому ніхто не знав, хто друг, а хто ворог.
У магазинах, як і в інших містах України, були величезні черги. Продуктів на всіх не вистачало. Неподалік будинку сім’ї Снігурських були розміщені стадіон та церква. Там вони часто ночували разом з іншими херсонцями. Спали на стільчиках у підвалі храму, а вдень купували продукти з фургончика, який приїжджав на стадіон.
— Час від часу повз нас проїжджали російські солдати. На диво, вони нікого не чіпали, лише у вечірню пору просили вимикати світло. Було моторошно на них дивитися, і ніхто не знав, чого від них очікувати, — зізнається дівчинка.
У таких нелюдських умовах вона ще намагалася вчитися, хоча й були проблеми зі зв’язком.
Довга дорога до свободи
Вибухи лунали все частіше. Діана розповідає, що традиційними вони були о другій, четвертій та п’ятій годині ночі. Тому в цей час дівчинка вже автоматично прокидалася і до ранку не спала. Так тривало довгих два місяці. У травні сім’я Снігурських покинула окуповане місто.
— Ми випадково почули про можливість виїхати, тому поспіхом зібрали все необхідне і, навіть не застеливши ліжка у квартирі та не помивши посуд після обіду, сіли в автомобіль і вирушили у дорогу, — каже Діана.
Фото: Фото з проросійського ТГ-каналу
Довжелезні черги, незліченна кількість ворожих блокпостів і нарешті вона — підконтрольна Україні територія!
Нове життя
Зараз вона з мамою проживає у Городку, звідки родом її батько, який відвіз сім’ю у безпечне місце, а сам повернувся у Херсон.
— Він каже, що йому краще вдома і, на його думку, хтось має зустрічати українських військових, які неодмінно прийдуть звільняти окупований обласний центр, — всміхаючись, каже п’ятикласниця.
Тут, у Городку, вона продовжила займатися своєю улюбленою справою. Дівчинка почала ходити на заняття танцювального колективу Zumba Kids. Щоправда, перейшовши у п’ятий клас, дівчинка більше приділяє увагу навчанню, тому часу на танці стало значно менше.
Діанка з мамою.
— Я не змінила школу, продовжую навчатися зі своїм класом, який на даний час розкиданий по світу. Але я вірю, що скоро закінчиться війна і ми знову зустрінемось, — каже маленька мешканка окупованого Херсону.
Цей матеріал «Замість сцени — підвал. Історія 10-річної танцівниці із Херсону, два місяці прожила в окупації» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
