Дружина воїна-волонтера
Село Клинове, що на Сатанівщині. Я приїхала сюди, аби поспілкуватися з дружиною колишнього військового, а сьогодні — відважного волонтера Валентиною Сапрун. Після розмови з цією жінкою я ще довго згадувала її погляд. У ньому був біль і страх, але, разом з тим, і велика гордість за свого чоловіка та його побратимів, які за час повномасштабної війни стали для них ріднею.
Далі у монолозі — розповідь жінки про свою сім’ю, яка є прикладом сили волі та незламності українського народу.
Сім'я Валентини Сапрун та Валентина Белова.Фото: facebook.com
Війна
«Перший день повномасштабної війни. Напевно, як і для більшості, він був шокуючим. Війна застала мого чоловіка у лікарні. Ми фермери, і перед посівною Валік хотів підлікуватися, бо щось кепсько почувався. Вранці я планувала його провідати, але він відмовився від мого приходу і якось дивно зі мною розмовляв. Насправді, в цей час він уже був у військкоматі. Про це я дізналася пізніше. Крім цього, з Києва їхав чоловік моєї племінниці, щоб також стати до лав Збройних сил України. Я розуміла, що не зможу їх зупинити, тому навіть не намагалася, хоча серце було не на місці. Мене зсередини наче щось розривало, хотілося плакати, та я намагалася бути сильною.
Через декілька днів хлопці вже були на фронті. Точного місця свого розташування чоловік мені ніколи не називав. Ми говорили натяками. До прикладу, коли він був на Херсонському напрямку, казав, що знаходиться недалеко від Олега. Це його рідний брат, який жив на Херсонщині. На момент початку повномасштабного вторгнення брат був у Польщі. Дізнавшись, що в його країні біда, також пішов захищати Батьківщину, а його сім’я — дружина і донька — на жаль, не встигла виїхати з дому і досі живе на окупованій орками території.
Фото: Городок.City
Так з нашої сім’ї практично всі чоловіки пішли на фронт. Примчав із Бельгії і шваґро Валентина. Він казав, що не зможе дивитися в очі дітям, якщо ухилятиметься від мобілізації, і також став військовим.
Очікування
Далі було довгих сім місяців. За цей час мій чоловік отримав декілька контузій і неодноразово був на межі життя і смерті. Останнього разу побратими його ледь врятували. Він потрапив у військовий госпіталь, що у Миколаєві. Згодом лікарі казали, що він дивом залишився живий.
Опісля його направили додому на реабілітацію. Для мене це було несподіванкою. Він не казав, що лежить у лікарні, і тим паче про те, що їде додому. Якось уночі мене розбудив гавкіт собак, потім я почула, як у двір заїжджає автомобіль. Спершу злякалася, але коли підійшла до дверей, то через віконця побачила чоловіка. Він стояв такий худющий, і у нього одна рука була нерухома, але він запевняв, що все добре. Мене переповнювали емоції. Через сім місяців очікування я, нарешті, змогла спокійно заснути.
Через декілька днів йому стало погано. Я його відвезла в госпіталь. З часом його комісували. На відміну від Валіка, я була цьому безмежно рада. А він, будучи вдома, майже два місяці подумки був десь там, на війні. Ми майже не розмовляли. Це був важкий час випробування, але ми його пройшли разом...
Волонтерство
Після цього, не маючи можливості стояти поруч із побратимами на передовій фронту, мій чоловік став волонтером. Односельчани його ініціативу підтримали. У місцевому клубі вони зробили волонтерський хаб. Почали туди зносили продукти харчування, воду, засоби гігієни, теплі речі та закрутки, а я пекла усілякі смаколики. Словом, кожен робив і робить те, що може, аби наблизити день перемоги.
Допомагають також і друзі Валентинового побратима. Одного разу вони передали з-за кордону два автомобілі, завантажених різними речами. Ті, які не потрібні на фронті, ми залишили для внутрішньо переміщених осіб. Решту, разом з автомобілями, Валік завіз військовим. Крім цього він почав ремонтувати автівки побратимам.
За весь час волонтерства він був на фронті п’ять разів, здебільшого на херсонському напрямку, але останнього разу їздив у Бахмут. Там зараз знаходяться його хлопці. Звідти він повернувся на емоціях і казав, що якщо знадобиться та будуть сили, він, не вагаючись, знову стане на захист Батьківщини. А я молюся, щоб цей момент не настав, і щоб усі наші військові якомога швидше повернулися додому з перемогою. Впевнена, що так і буде, бо «Коли за нас Бог, то хто проти нас?».
P|S. На даний час сатанівчанин готується до чергової поїздки у Херсон. Своїм побратимам, окрім гуманітарної допомоги, волонтер привезе дрон.
