У пам'ять про Героїв
Олександр Дезік, Богдан Слободян, Максим Коваль і Сергій Стадниченко — це випускники Городоцького ліцею №2, життя яких забрала війна. Їхні імена увіковічили на Меморіальній дошці, яку урочисто відкрили 27 листопада за сприяння Городоцької міської ради.
Морозний ранок 27 листопада. На подвір’ї другого ліцею, попри те, що людно, панує тиша. Вітер хитає державні стяги, а пелюстки осінніх квітів вкриває іній. Присутні виконують державний гімн та хвилиною мовчання вшановують пам'ять полеглих земляків.
— Страшно, коли вчителі відкривають Меморіальну дошку своїм учням, але найстрашніше, коли матір хоронить свою дитину, — відмічає секретар Городоцької міськради Олена Гріх. — Сьогодні не просто захід, який ми маємо відбути. Сьогодні ще один день, в який ми вшановуємо тих, хто віддав за нас найдорожче — власні життя. Це ціна свободи й незалежності. І ми зобов’язані про це пам’ятати.
Фото: Городок.Сity
Звертаючись до ліцеїстів та ліцеїсток, Олена Гріх просила їх пам’ятати імена полеглих воїнів, тримати в належному стані Меморіальну дошку і бути гідними синами та доньками України.
Пригадав подвиги городоччан і ексначальник другого відділу територіального центру комплектування та соціальної підтримки Володимир Стецко.
— Пам’ятаймо про наших захисників — і полеглих, і тих, які зараз на полі бою ризикують життями. Сьогодні ми на годинку вийшли на вулицю і відчуваємо, як мороз сковує наше тіло, а військові в таких надзвичайних умовах щодня боронять нашу землю. І ми повинні бути вдячними їм за це, — наголосив військовий.
Фото: Городок.City
Після його промови, під виконання щемливої пісні, учні другого ліцею відкрили Меморіальну дошку. Рідні полеглих військових поклали у вази букети квітів та теплими долонями доторкнулися до холодних табличок, на яких зображені усміхнені обличчя Героїв.
— Пам’ять про наших випускників житиме вічно. Бо саме завдяки їм ми маємо можливість сидіти за партами, здобувати знання і жити у своїх домівках, — сказала у коментарі для Городок.Сity Вікторія Гедз.
— Ця стіна пам’яті нам знову і знову нагадуватиме про війну і материнський біль, — зауважила директорка ліцею Катерина Пилипчук.
Історії полеглих випускників другого ліцею
Олександр Дезік був одинаком у сім’ї. Після школи він навчався у Ярмолинцях на зварювальника. Потім проходив строкову військову службу. Повернувшись додому, Сашко намагався знайти хорошу роботу у рідному місті. Не знайшовши, вирішив стати військовим. 26 лютого 2020 року він підписав контракт з військовою частиною. Служив у лавах Збройних сил України на Тернопільщині, а з початком повномасштабної війни пішов захищати Батьківщину.
Олександр ДезікФото: Домашній архів
Городоччанин був командиром гармати. Він звільняв Бучу від окупанів, потім вчився користуватися новітньою зброєю у Польщі. Навчившись, разом із городоцькими побратимами захищав Донбас. Там ворогом був завданий ракетний удар з комплексу «Точка У», внаслідок якого і загинув юнак. Поховали його 20 травня на Алеї Слави у Городку.
Богдан Слободян — праправнук учасника бойових дій Другої світової війни Миколи Каганця. Після закінчення школи він вступив до училища і навчався на електромеханіка. А після цього пішов до армії та зв’язав свою долю із військовою справою. Мобілізували Богдана восьмого березня 2022 року, якраз у день його народження. Він став водієм транспортного відділення інженерно-технічного взводу групи інженерного забезпечення однієї із військових частин ЗСУ.
Богдан СлободянФото: Домашній архів
16 квітня, виконуючи бойове завдання, 26-річний воїн загинув поблизу населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області. Проводжали його в останню путь 24 квітня.
Максим Коваль народився та виріс у Городку. Після закінчення школи разом із сім'єю проживав у Хмельницькому. Загинув 26 грудня поблизу міста Бахмут внаслідок артилерійських обстрілів у 34 роки.
Похоронили відважного воїна у селі Підлісний Олексинець в останній день 2022 року. Без батька залишились двоє неповнолітніх дітей.
Максим КовальФото: Домашній архів
Сергій Стадниченко спочатку служив у Городку у роті охорони. Був командиром взводу. 15 листопада чоловік поїхав на фронт. А рівно через два місяці — 15 січня 2023 року сталася трагедія. Сергій Стадниченко загинув внаслідок ворожого мінометно-танкового обстрілу, завданого військовими формуваннями російської федерації. Воїн отримав смертельні поранення поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області. Поховали Героя 20 січня на Алеї Слави у Городку.
Сергій СтадніченкоФото: Городок.City
