Історії із життя

Щороку 1 жовтня святкується «Міжнародний день людей похилого віку», день літніх людей, у яких за плечима прожиті роки, пройдені життєві іспити, накопичений досвід та життєва мудрість. Але, на жаль, багатьом із них доводиться доживати віку у закладах соціального захисту.

Історія Тетяни Ковальчук із невеличкого містечка Сватове на Луганщині,яка вимушено покинула свій дім для того, щоб врятувати найдорожче – трьох синів та донечку.

Замість сцени та оплесків — холодний підвал. Замість сценічних костюмів — одяг з соціального магазину. Замість ритмічної музики — звуки сирен. Замість щасливого дитинства — життя в окупації, а потім втеча з рідного міста через ворожі блокпости. 

Яке воно, життя в окупації, знає городоччанка з Енергодара Марія Микитенко, яка майже три місяці жила у місті, в якому й досі майорить ворожий стяг, а її рідними вулицями ходять орки та їздить техніка з буквою «Z». У травні українка не витримала життя під прицілом і, пройшовши незліченну кількість блокпостів, все ж доїхала до території, підконтрольній Україні. 

Жінка завжди має бути охайною та гарно одягненою. Так вважає 84-річна харків’янка Галина Скопінцева. Вона ж, колишня викладачка філософії, політології та соціології одного із Харківських вишів. 

Історія подружжя з Херсону, які подолали складний шлях для зустрічі з донькою

Раїса Сидоренко та Віктор Король — сусіди по дачі з Сєверодонецька, яким понад 60 років. Вони покинули своє палаюче у вогні місто ще перед його окупацією, адже обстріли там не припинялися ні на мить.

Історія жителів Херсонщини, які півтора місяці прожили в окупації. Деталі на Городок.City

Невеличка кімнатка у приміщенні Будинку милосердя у Городку, що на Хмельниччині. У ній по обидва боки стоїть два ліжка, застелені старою білизною, біля них — тумбочки, а на стінах висить декілька ікон. Праворуч лежить невдоволений життям дідусь, який постійно щось бурмоче та на все нарікає, а зліва сидить худорлявий харків’янин, якого звуть Вадимом Петровичем.

Невеличкий будинок у селі Купин, що на Городоччині. Саме сюди нещодавно переїхав дитячий будинок сімейного типу із Попасної, який у 2007 році створила сім’я Андрієнків після смерті своєї маленької донечки.

Два місяці тому у Городок переїхало підприємство із Харкова. Воно виготовляє продукти для людей, які потребують безбілкової дієти.

Немішаєве — 8-тисячне селище міського типу в Бучанському районі, що на Київщині. Воно розташоване уздовж траси Київ-Ковель між Бучею та Бородянкою. Саме у ньому колись проживала 12-річна Вікторія Лазарук зі своєю мамою. Дівчинка старанно навчалася, малювала, дивилася детективні фільми та мріяла стати поліцейською. А потім… Потім у її мирне дитинство увірвалася війна.